Зала 10. Соціалістичний реалізм
Як зображення дійсності в її революційному розвитку був єдиним офіційно дозволеним у Радянському Союзі «творчим методом» мистецтва, в якому непокора і вияв власних переконань творця несли безпосередню небезпеку його життю.
Мистецькі твори прирівнювали до популярних політичних гасел. Соціалістичний реалізм вимагав від митця правдивого історично-конкретного зображення дійсності в її революційному розвитку.
Відхилення у правдиве зображення радянської дійсності з притаманними їй вадами плямувалося як «антирадянська пропаганда й агітація».
Утвердження соціалістичного реалізму супроводжувалося репресіями, у результаті яких було фізично ліквідовано близько 300 митців (М. Бойчук, С. Налепинська-Бойчук, В. Седляр, І. Падалка, А. Горська і багато ін.), а їхні твори знищено.
Соціалістичний реалізм вимагав ізоляції від літератури і мистецтва Заходу, пропагував орієнтацію винятково на російське мистецтво.
Ми навмисне створили цю контроверсійну (спірну, полемічну) залу, щоб, з одного боку, показати напрямок, який суттєво впливав на розвиток сучасного українського мистецтва у продовж сімдесяти років, що мало жахливі наслідки. А із іншого, щоб актуалізувати проблему історичної амнезії та запобігти повторенню вже здійснених помилок.
