Зала 7. Одеський художній осередок
Одеса – культурний центр Північного Причорномор'я зі своїми особливими стилем і культурою. Космополітизм, доброта, гумор та інтелект, властиві його жителям, особливості ландшафту багато в чому визначили характер живопису одеситів, наситивши його південною витонченістю, сонцем і морем.
Важливу роль у розвитку Одеської школи відіграло найстаріше в Україні художнє училище ім. Грекова, де навчалися і працювали багато її представників. Саме в його стінах, попри заборони, студенти дізнавалися про імпресіонізм.
Одеським художникам-реалістам притаманний великий інтерес до пейзажу і вірність природі. Вони багато писали на пленері. Значний вплив мав характер одеського берегового ландшафту з особливостями освітлення й кольору.
Новаторство у живописі одеських майстрів виникло, перш за все, завдяки діяльності авангардистів (1914 – 1919 роки), чиї роботи вважаються творами світового рівня, а сам одеський авангард можна порівняти із кращими центрами модернізму – Мюнхеном і Парижем.
У 1960–1970-ті роки відбулося остаточне оформлення Одеської школи живопису, засновником, теоретиком і лідером якої став Ю. Єгоров. Будучи багатогранним художником, він зміг сформувати її теоретичні основи і прищепити свої погляди численним учням та послідовникам.
Говорячи про особливості Одеської школи, Ю.Єгоров виділяв три головні риси: наявність традиції, яку пов'язував головним чином з імпресіонізмом; «перегуки із французької школою живопису»; «живі відчуття від Одеси з її повітрям, виглядом і настроєм».
Таким чином унікальністю одеського живопису є особливий південний колорит, навіяний морськими ландшафтами, відчуття простору і повітря, тонкість співвідношень, відсутність явних контрастів. Одеський осередок – це поєднання традиції і новаторства, реалістичної і нереалістичної творчості, традицій південноросійської школи й авангарду, реалістичний та пленерний живопис,прагнення до свободи творчості.
У 1960-ті роки в Одесі молоді художники, Валерій Басанець, Людмила Яструб, Віктор Маринюк , вперше в Україні починають «нонконформістські» , неприйнятні для панівних тоді естетичних смаків і поглядів, традиції образотворчого мистецтва. Художники розгортали, перш за все, власну художньо-естетичну опозицію до ангажованого державою мистецтва. Під час проходження військової служби в Одесі, Олександр Стовбур зближується з членами цієї групи. Саме в цей період починають формуватися творчі та світоглядні основи художньої мови Стовбура.
Володимир Стрєльніков
Володимира Стрельнікова справедливо відносять до одного з активних учасників у формуванні та становленні одеського «неофіційного мистецтва», згодом названого «другим одеським авангардом». Мистець є членом шанованого творчого об`єднання «Мамай». Організатор та учасник «квартирних» виставок в Одесі, Москві. У 1978 році через натиск радянської влади, був вимушений емігрувати до Відня (Австрія), а з 1979 року мешкає у Мюнхені (Німеччина). Будучи водночас і теоретиком мистецтва, в своїх роботах майстер виділяв головну рису – чисту свободу, без упереджень та заангажованості. З інтерв`ю журналу ART UKRAINE: «Я вже дуже давно живу в Німеччині, і що цікаво: німці після війни перестали говорити «німецьке мистецтво », національне мистецтво в сучасному світі практично зникло. Я думаю правильніше говорити «мистецтво в Україні» або «мистецтво в Німеччині» ». У 1979 році був одним з організаторів неофіційної виставки «Сучасне мистецтво з України» (Мюнхен, Лондон, Париж, Нью-Йорк).
