Зала 5. Дніпровський та південно-східний осередок
Мистецтво південно-східного регіону України – це яскрава панорама індивідуальних практик та експериментальних пошуків багатьох талановитих митців.
Донецьк, Луганськ, Маріуполь, Миколаїв, Херсон,– ці художні центри посідають особливе місце в національній культурі. Рефлексії старої південно-української школи та засади соціалістичного реалізму тривалий час були орієнтиром у векторі діяльності великої кількості мистців як у ХХ столітті, так і нині – на початку нової доби.
Суттєвий вплив на трансформацію естетичних принципів отримав т. зв. «суворий стиль» 1970-х років, який з часом набув змісту офіційної програми. Певні варіації його методологічних прийомів існують і досі.
На цьому тлі особливо цікавими є мистецькі явища, породжені конфліктом конформізму та нонконформізму, коли діалог із сучасними світовими практиками спонукає художників до активного переосмислення та радикального заперечення віджилих догматичних схем.
Об’єднавчою рисою мистецтва південно-східного регіону є, з одного боку, увага до архаїки, прадавніх глибин історії рідного краю, роздуми про сенс буття людини в умовах глобалізації, естетизуваннята опоетизація степової культури. З іншого – прагнення говорити на рівнях із сучасним мистецтвом всього світу, збагачуючи його барвами особистого контенту
Велике індустріальне місто, «столиця чавуну і сталі», здається, назавжди поховала під собою вагомий пласт культури, який тисячоліттями народжувала ця давня земля. Панівний соцреалізм оспівував подвиги металургів, шахтарів, машинобудівників.
Але у 1960-х роках разом із «хрущовською» відлигою з’явилися «незгодні», які говорили, що у цій землі «закопані» цілі поклади культури – тут є розкішне народне мистецтво, кам’яні степові «баби» ще з передісторичних часів, тут можна зустріти відголоски козацького бароко, селянську картину, народну кераміку, монументальні хатні мальованки на стінах та печах, дерев’яні вироби народного побуту, зрештою – архітектура Придніпровських сіл і містечок засвідчувала силу народного генія.
У цьому мегаполісі наприкінці 1950-х років заявляють про себе Володимир Макаренко, Яків Калашник та інші. У 1960-х до них приєднуються Олександр Самійленко, Олександр Бородай, Феодосій Гуменюк, Володимир Падун, Валерій Гречаний та інші. Особливістю цих митців було звертання до витоків української та світової народної культури, захоплення модерними течіями європейського та світового мистецтва поряд із несприйняттям нав’язливого офіційного радянського мистецтва та його постулатів.
Дещо іншою, навіть серед дніпровських нонконформістів, була позиція мистецького подружжя Лободів – вони відразу взяли «курс» на інтелектуальне переосмислення народного мистецтва і світового авангарду. Вже на початку 1970-х років їхні графічні, живописні, скульптурні цикли є гостросоціальними та драматичними. Вони говорять про біль та втрати рідної землі, про людську ницість та лицемірство, любов та зраду, звитяги та порази, про втрачені пласти української культури 1920-х – 1930-х років.
У творчості Володимира видно захоплення народним мистецтвом, давніми культурами, модерними віяннями. Для пізнього періоду творчості мистця характерні експресивні лінії та форма, відкритий колір, соціальні та психологічні теми.
Біблійну тематику він розробляв ще в ранній період. Бачимо стіл, розмови, жестикуляцію, образи людей, вірність, зради.
Тематика муз теж близька художникові. Це близькість духовна і тілесна. Головною натхненницею для Володимира є його дружина – Людмила, яка окрім того була ученицею майстра, та перейняла його стилістику. Образи відверті та наповнені духовної напруги.
Зображення жінки із циклу «На рядні». Вперше ці полотна експонувались із колекцією родини Лободів, а саме із ряднами. Це еротичний твір із відвертим сюжетом, інтимного змісту, що розповідає про стосунки.
У 1980- роках за ініціативи В. Лободи у Дніпропетровську виникає товариство «Степ», учасниками якого стають Володимир Бублик, Олександр Нем’ятий, Сергій Алієв-Ковика, Анатоль Сологуб та Петро Пшевлоцький. Художники «Степу» виходять зі своїх майстерень і малюють мотиви рідного Дніпра, степу, мандрують Подніпров’ям збираючи колекції народного мистецтва, яке стає для них натхненням у модерних пошуках.
