Зала 12. Київський мистецький осередок Preview

У Києві протягом багатьох років паралельно працювала велика кількість високопрофесійних майстрів, які представляли у своїй роботі різні стилі, школи, течії. Тому характерних особливостей, притаманних саме київському осередку, як-от у львівській чи одеській школах, немає.

Експозиція кожного з осередків розпочинається із нонконформістів – людей, які прагнули зберегти та відстоювати свою індивідуальність, не дотримуючись встановлених у суспільстві правил та норм. У київському осередку цими людьми були Олександр Дубовик, Алла Горська, Віктор Зарецький, Галина Севрук, Феодосій Тетянич та інші.

У цій експозиції представлена робота Петра Бевзи називається «Написані листи» із серії «Йордань».

Персонажами його картин стають коні, селяни, ангели та святі. Усі персонажі «Йордані» одержимі бурхливою жестикуляцією, його герої як на диспуті, від якого залежить життя та смерть. Тематика картини – це перехід від буття до небуття.

Роботи наповнені символами. Ці спалахи світла, що зображує художник, є піднесенням до духовного рівня. Бачимо зображення людини, яка показує шлях до світла, тобто до світу небесного.

Петро Лебединець працює в ташизмі. Ташизм (від фр. tachisme, tache – пляма) – течія в образотворчому мистецтві 50–60-х рр. ХХ ст., різновид абстрактного експресіонізму.

Засновники течії ташизму вважали, оскільки життя людини ХХ століття сповнене стресів, то їхні картини створюють атмосферу душевного відпочинку і психічної гармонії. Адже споглядання саме на безпредметне – на те, що немає чітких обрисів, і додає сучасній глядацькій душі відпочинок та повний спокій від метушливого світу сьогодення.

Мистецтвознавці назвали цей різновид живопису мистецтвом тиші.

Представники: Анатолій Криволап, Тіверій Сільваші, Микола Кривенко, Олександр Животков, Марко Гейко.

Кожен із них зовсім по-різному йшов до своєї живописної форми. Проте їх об’єднують найширші емоційні, тактильні, живописні, колористичні характеристики кольору як субстанції.

Усвідомлення того, що зелений – колір життя, червоний – тривоги, напруги, любові, блакитний – колір неба, води, чистоти. У цих архетипах кольору відобразилася нова подача живопису.

Колажі, об’єкти і асамбляжі Анатолія Твердого створені завдяки таким чудовим рисам таланту художника, як гумор у поєднанні з тонким відчуттям стилю та здатності до інтуїтивного віддзеркалення найгостріших соціальних проблем сучасного життя. Тобто, не тільки декоративність і зовнішня ефектність присутня у цих роботах. Ні, глядач, що знайомий з соціокультурними та політичними реаліями України легко розпізнає візуальні коди автора. Так, застосування рваного одягу робочих поруч із бароковими рокайлями, що позолочені, передає стан сучасних міст, сповнених історичними пам’ятками, та людьми, які байдужі до них. Деякі композиції автора передають його сарказм по відношенню до невігластва та стереотипів мислення. У творчості А. Твердого вдало поєднується концептуальний задум із спектакулярним його втіленням на рівні пластики художнього матеріалу, а гумор із досить серйозною проблематикою.

Ліза Жданова . Люди зазвичай уникають розмов про смерть. Їх можна зрозуміти - невідомість та втрата лякають. Мабуть, тому кожна релігія та культура має свою версію того, що чекає на нас “після”. Ми оточуємо себе ритуалами й символами, які надають смерті краси та змісту. Так ми вчимося не боятися її. Але, можливо, саме цей незатишний страх, який супроводжує нас від народження, - і є найбільш потужним тригером та джерелом пристрасті до життя?

“Ти йдеш містом, дивишся на перехожих та думаєш, що всі вони колись помруть. Часто я уявляю смерть близьких чи власну. Не знаю навіщо. Мабуть, це звичайна робота мозку - тренування перед майбутнім болем.

Захват та безсилля. Все стає важливим і неважливим одночасно. Життя торжествує. І все, що тобі залишається, все, що насправді ти можеш - це завмерти та спостерігати, намагатися схопити та заховати у кишеню зараз. І навіть якщо це твоя остання мить - в приватних колекціях України та за кордоном

Оксана Чепелик Народилась 14 лютого 1961, Київ — українська художниця, режисерка, сценаристка, операторка, працює також в галузі комп'ютерного мистецтва, або ж медіа-мистецтва. Представниця Нової хвилі.

Родзинка стилю Валиля Цагалова – божевільні сюжети, що чіпляють глядача і довго не відпускають. Найзнаменитіша серія картин Цаголова – Український X-File. Ці роботи, що прославили художника далеко за межами Батьківщини, являють собою своєрідний комікс про життя інопланетян в Україні, а живеться їм не завжди комфортно

Тетяна Яблонська починала як послідовниця соц-реалізму, але її не полиало натхнення екперементувати, виражати себе в різни художніх стилях.

В творчості мисткині знайшли відображення: реалізм, імпресіонізм, примітивізм. Чимало її робіт сповнені ліризмом, особливо присвячених материнству, тонким психологізмом у портретах та автопортретах.

У 1956-му була учасницею павільйону СРСР на Венеційській бієнале.

У 1960-х цікавилася народним мистецтвом, їздила по селах і була особисто знайома з Марією Примаченко.

Останні твори, пастелі, художниця писала лівою рукою, бо права уже була паралізована після інсульту.

Анна Миронова – художниця інтелектуальна. Використовуючи досвід попередніх часів, вона з легкістю актуалізує класичні домінанти, їй вдається виявити в них несподівані модуси, наповнені рисами нової виразності. Альтернативні підходи до інтерпретації найрізноманітніших проявів реальності художниця знайшла в технічних можливостях звичайного олівця, його піддатливій природі, нетривіальності, ба, навіть, шляхетності виражальної мови.

Після збитого малайзійськоко лайнеру 777 над Донбасом в Україні проросійськими терористами, де загинуло біля 300 пасажирів (серед них було багато дітей), Микола Журавель побачив в інтернеті фото проросійських сепаратистів, які з задоволенням позували на камеру із зброєю та м'якими розкиданими по полю іграшками разом з тілами загиблих. Вони самі публікували ці фотографії в інтернеті. Це яскраве вираження дикого цинізму, яке він не міг оминути це, зробивши серію фото-робіт "Купання в м'яких іграшках" та фільм присвятивши цим ганебним подіям.

Художниця Анастасія Подерв'янська працює у різних техніках живопису – на полотні, дошках, левкасі, склі, а останні чотири роки експериментує у техніці текстилю. Її вишивки-колажі поєднують у собі український декоративізм та етно-романтизм, а також елементи коміксу. Ці риси надають творам мультикультурного значення та виводять їх за межі архаїчно-традиційних уявлень. Текстильні роботи художниці є спробою сучасного візуального переосмислення традиційних іконописних сюжетів, емоційного перетворення та надання нового значення канонічним образам. Синтез традиційних технік і канонів з сучасними технологіями і баченням створюють нове звучання.