Зала 2. Західний мистецький осередок Preview

Західні регіони України протягом усього періоду розбудови України були і залишаються одним із центрів національного відродження та розвитку української культури і традицій, де працювали і працюють велика кількість талановитих майстрів.

Початок становлення західного мистецького осередку вчені пов’язують з розвитком львівської живописної школи, яка сформувалася у першій третині минулого століття. Надзвичайний вплив мало створення у 1905 році митрополитом А. Шептицьким Національного музею у Львові, який став центром проведення регулярних виставок сучасного українського мистецтва.

Львівські художники отримували професійну освіту в Європі: у Кракові та Варшаві, у Відні, Мюнхені та Парижі. Тому львівська школа живопису тісно пов'язана із західноєвропейським мистецтвом, адже колористичні пошуки і своєрідність кольорової палітри були сформовані під впливом традицій образотворчого мистецтва Західної Європи нового часу.

Відмінні риси львівської школи сформувалися завдяки відчуттю західноукраїнськими митцями себе одночасно українцями і європейцями, які причетні до модернізації європейського і володіють місцевим історичним досвідом і традицією. Тому їх живопис, який сформувався на основі імпресіонізму, постімпресіонізму, експресіонізму і сюрреалізму відрізняється декоративністю і насиченим колоритом, емоційністю, життєлюбством і зв'язком з національною традицією.

Експозиція зали «Львівський нонконформізм» показує альтернативну культуру Львова 1950-1970-х років. Під час хрущовської відлиги українське мистецтво швидко наздоганяло втрачені позиції щодо прогресивних рухів модернізму та постмодернізму. У львівському середовищі повернення до світогляду модернізму відбулося найшвидше.

Карло Звіринський

Нонконформіст. Художник зі Львова, педагог, живописець, графік, іконописець. Його творчість, що органічно входить до загальноєвропейського процесу розвитку образотворчого мистецтва, до 1992 р. не була офіційно визнаною. Він свідомо протистояв тоталітарному режимові в Україні, за що був переслідуваний. У 1950-х рр. художник звертався до концептуального мистецтва.

1959 — створив підпільну школу для молоді (з метою формування молодого покоління), яку з часом назвали «Підпільною школою Карла Звіринського» (проіснувала майже 10 років). В школі крім живопису, композиції, вивчали історію України, світове мистецтво, літературу, музику, релігію. Навчання відбувалось конспіративно на квартирах.

На початках було біля 10 учнів – Б. Сойка, А. Бокотей, З. Флінта, П. Маркович, І. Марчук. Р. Петрук, Л. Цегельська, І. Карпинець, О. Мінько, Б. Галицький, твори деяких представлені у цій залі.

Перші виставки експонували по різних квартирах – часто на Джерельній, в Мінька і Марковича.

Художники у своїх роботах порушували загальнолюдську проблематику (життя і смерті, земного і потойбічного). Карло Звіринський казав, що одне яблуко Сезана краще всього соцреалізму, за що був звільнений із роботи із художнього інституту.

Викладач ЛНАМ кафедри монументального живопису Любомир Медвідь, навмисно працює в обмеженій кольоровій гамі, художник, мистецтво якого явно відрізняється від інших, грає з перспективами.

Ціла серія робіт «Евакуація», зображення людей, образ комах, саранчи, несамовитого натовпу. Сам Любомир Медвідь жертва тієї Операції «Вісла», етнічної чистки, коли безліч українців було насильно переселено на територію Галичини. Він бачив як тікали люди, хапали свої речі. Образ матеріально обікрадених людей, які залишились без своєї землі, батьківщини, і яких заставили бігти у невідомому напрямку. Для творчості цього художника характерний мотив «третього ока», висока лінія горизонту, споглядання на людей з позиції птаха.

Композиції Ростислава Котерліна — візуальні фіксації акціонізму. Цей художники представляє культуру “станиславівського феномену”, яскравого постмодерного явища Івано-Франківська початку-середини 1990-х. Робота «І знову про викрадення Європи…» — калейдоскоп образів. Вона була створена як рефлексія на повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році.

Один із перших вітражистів Тернополя Володимир Чорнобай. В своїх творах використовує цілу систему символів та знаків.

Один з найцікавіший художник львівського андеграунду Мирослав Ягода. А також поет і драматург, який тричі лежав у Львівській обласній клінічній психіатричній лікарні.

Навчався в Львівській академії друкарства.

«Художник — блазень в ковпаку, — говорив Ягода. — Половина в білому, половина в чорному». В ранніх роботах Ягоди багато танатичних мотивів: чорне тло, черепи, кістки, мертві поїдають мертвих.

Олександр Валента «Художник з підвалу» – так символічно називали і називають талановитого митця, роботи якого були як своєрідне вікно у інший вимір, як простір, витворений багатою уявою цієї самотньої, можливо грішної та недосконалої, однак незвичайної людини з натурою поета. О. Валента трагічно загинув у своїй художній майстерні від рук невідомих убивць, котрі й досі залишаються непокараними.

«Memento mori» – це проект Оксани Редкач матеріалізації свідомості, духовно-внутрішньої боротьби.

«Це РЕКВІЄМ, данина минулому, моє оплакування втрати рідної сестри. Багатошарові емоції як реакція на пережите, тут біль, крик, страх і гнів, трансформація душі та свідомості. Думаю кожен з нас у своєму житті переживав втрату. Хочу своїм мистецтвом нагадати нам усім, як важливо цінувати близьких нам людей. Саме вислів «Memento mori» служить фундаментом усієї моєї творчості, адже усвідомлення того, що ми можемо померти будь-якої миті, створює перехід до нової системи пізнання світу», – описує свою творчість мисткиня.

Роботи Петра Гулина – яскрава абстракція із зображенням жінок. Довгий час він працював в книжковому оформлені, саме у ньому представив перші свої сюрреалістичні роботи – гіпертрофовані форми жіночого тіла.

Варто зазначити, що Гулин став творчим ментором для сина Назара та молодої художниці, яка працює під псевдонімом Henyk. Твори Назара із зображення наскельних биків, виконані 1993 року, виглядають дуже сучасно на сьогодні. Особливо на першій роботі, де яскраво виділяються неонові тони, що стали популярними не так давно. Його композиції дивовижно чисті, позбавлені зайвих деталей, виважені та досконалі, водночас глибокі і змістовні. Життя Назара Гулина обірвалося на тридцять третьому році.

У залі представлена ціла сім’я: батько, син та дружина. Робота дружини Надії Кирилової була написана за одну ніч під час сварки.

Маючи пристойний вік, понад 60 років, Андрій Гуменюк із 2014-го на фронті. Він побачив зворотний бік життя із грубими швами бойових ран, заплатами вирв від вибухів замість звичного лоску телеекранів, вітрин та розміреності буденного життя. Тепер натхнення Андрія наповнене словом «ЖИТТЯ».

Українська художниця, мистецтвознавиця, активістка Помаранчевої революції та Євромайдану, багаторічна учасниця творчого об’єднання «Кактус» Тетяна Думан-Скоп працювала в стилі художнього примітиву. Основний пласт доробку художниці становлять роботи на сакральну тематику.

Олена Бурдаш наприкінці 60-х – на початку 70-х років була частиною хіпі-тусовки Львова. Бурдаш, Кумановський та Аксінін мали своєрідний стиль життя – збиралися вночі, малювали, гуляли, а під ранок розходилися.
Після цього бурхливого періоду наступні три роки художниця провела в Почаївській лаврі для переосмислення життєвого досвіду.

Львівський художник, перформер, один із найвпливовіших діячів української культури Влодко Кауфман. Співзасновник, арт-директор об'єднання «Дзиґа». Творчість Кауфмана представлена графічним циклом «Рибо-птахи», в якому він зображує «спонтанні смисли» людини, що має багаж власних цінностей, але живе в епоху руйнування стереотипів.

Український прозаїк, поет, культуролог Юрій Іздрик закінчив Львівську політехніку, працював інженером. Засновник, головний редактор і дизайнер літературно-мистецького часопису «ЧЕТВЕР».

«Я поет другорядний, а художник взагалі ніякий, – каже він про себе. – У мене всі вірші чомусь мають англійську назву. При тому, що я англійську майже не знаю».

Іван Турецький працює в галузі живопису, графіки та геральдики. Серед творчого доробку: марки для Укрпошти, проекти колекційних конвертів та штемпелів для Спілки українських філателістів в Австрії, проекти серії колекційних монет Банку Білорусі. Дизайнер різноманітних відзнак та нагород.

Західноукраїнська постмодерна абстракція з’явилась у середині 1980-х, як активне протиставлення псевдопатріотичним мутаціям реалізму та кічу.

Тоді, в часи розвалу радянської імперії, в мистецьких колах Львова, Івано-Франківська, Луцька витала ідея формальної свободи. Абстрагували по-різному: Василь Бажай прагнув розірвати рамки предметної картини, Кость Борисюк — руйнував просторову перспективу, Ігор Панчишин — медитував над простором міської архітектури, Ігор Янович — відтворював тактильність своїх відчуттів.

Від того часу минуло багато різних етапів у творчості кожного з них. Тому Василь Бажай тут представлений полотнами, що поєднують методи експресивної та ліричної абстракції, силового поля.

Робота Костя Борисюка “Ритуальні танці” — нагадує фіксацію якогось сну, де плямами означено поле дійства: ледь вгадується силует людини, площини інтер’єру.

Особливу грань нової абстракції творить молодша генерація галицьких митців: Геник, Ярина Шумська та Микола Джичка. Їх ставлення до вільної форми в кольорі відображає екзистенційне втікання від інформаційного шуму. Їх пошуки дуже близькі до медитативної абстракції та екзистенційного мистецтва.

Фотороботи Юрія Дячишина – добрий приклад цифрового фотодруку на тему, де центром змісту є не документалістика, а смисловий меседж. Для цього художник видозмінює кольорові регістри чи втручається в саму структуру твору.

Постать сильної жінки у творчості Євгена Равського з’явилася ще у 1990-х рр, у 2014 році дістала нове трактування. Равський почав малювати міфічних амазонок, жінок-воїнів, які захоплювали уяву від найдавніших часів. Ці амазонки одночасно є міфічними й реальними, це данина жінкам-воїнам новітньої української війни. Але в картинах Равського показані вони не войовничо – тут міф про амазонок переплівся із біблійними сценами страждання Христа. Тож роботи серії «Іліада. Амазонки»представляє трансформацію образу жінки й нашого світу від одного міфу (жінка-диявол) до іншого (жінка-спаситель).

Художник велику увагу приділяє світлотіні й створює образи персонажів безпосередньо зі своїх знайомих та друзів. Роботи художника зберігаються у Львівській галереї мистецтв, Музеї Сучасного Образотворчого Мистецтва, у приватних колекціях України, США, Норвегії, Німеччини, Польщі, Росії, Естонії та Нідерландів.

Олександр Аксінін син війського географа. Дуже багато працював, особливо вночі, в нього були величезні окуляри, адже, він був близоруким. Його роботи пронизані символами. Під час герметичних кіл активно розвивалася культура хіппі, це субкультура, яка прийшла з західного світу, до них належала і Олена Бурдаш, вели нічний спосіб життя. У Львові про творчість Аксініна було відомо мало: виставлявся рідко, коло друзів і однодумців обмежувався небагатьма, а персональні виставки відбулися в Естонії та Польщі. Також він був бігуном і навіть брав участь в чемпіонатах СРСР з легкої атлетики.
За своє життя створив понад 350 офортів, і близько 150 акварелей. Зазвичай працював в двох кольорових гамах – зелена та червона. На жаль, у віці 40 років художник загинув в авіакатастрофі. Все життя боявся літати і один раз наважився.

Богдан Сорока народився у Львові, в радянській в'язниці, його батьки відомі постаті національно-визвольного руху: Михайло Сорока та Катерина Зарицька, обоє були ув'язнені більшу частину свого життя. Сам Богдан Сорока створив успішну кафедру графічного дизайну у Львові та не приймав від влади відзнак «народного» і «заслуженого». Ліногравюри ілюструють нам роздуми художника над творами Сковороди, Шевченка та сакральними псалмами. Він автор чудових історичних серій, в яких є українські «гетьмани», «старшини та їхні жони», «козаки» та «вертепи». Його художня форма насичена архетипами народних витинанок та книжкової гравюри.
Використовує іронію у своїх гротескних образах «гонців за славою» характеризує бунт проти суспільства, проти стандартів.

Художниця-керамістка Ярослава Мотика, що відродила інтерес до Гаварецької, чорнодимленої гончарної кераміки, яку намагалась винищити радянська влада в хитрий спосіб, забравши село, що було славетним ремісничим центром, з карт, відрізавши транспортне сполучення і привозячи хліб один раз в тиждень, звісно, молодь не лишалась в такому селі, що вимирає й майстрам не було кому передавати своє ремесло… Спогади про дитинство, про маму, і про обіди на траві під яскравим сонцем стали поштовхом для створення серії графічних картин.
Рухлива пластика зображення твориться за допомогою спрощення форми, із використанням чорного та білого кольорів. Де білий – це світло, а чорний - тінь. Світло і тінь не лише повторюють форму, але і доповнюють її.

Творчість Івана Завадовського та Мирослава Короля – картина постіндустріального бунту мовою експресії. Обидва митці резонують із трансавангардним явищем «нових диких» у західній культурі. Їхні твори розповідають про зранену душу художника у світі панування кар’єризму та гонитви за успіхом.